- Спочатку я хотіла би вас спитати, як почалась ваша кар’єра музиканта? - Тобі в усіх подробицях розповідати? Але ж ти без диктофону... Ладно, як хочеш. Коли мені було 9 років, моя тітонька записала мене на курси 6-струнної гітари. Ходив я туди, ходив, вчився, якось прийшов до нашої вчительки і спитався у неї: "Чому діти не грають свої пісні у нас в групі?” Я був маленький і вважав, що всі люди пишуть пісні. Який же в мене був шок, коли я почув, що лише я один в групі пишу їх! Звичайно ж, зараз мені ці творіння здаються чимось примітивним - що могла написати 9-річна дитина?.. Потім, поки я ріс, я всюди писав пісні, де б я не був і що б я не робив. І якось, одного чудового дня, переді мною постав вибір: займатися мені лише музикою або чимось іншим... Я без вагань вибрав перше. Нажаль (а може й ні?), мої старі друзі, всі такі "на пантах” [Ксения aka Ssin'urn, 2002], відвернулись від мене, вирішивши, що я [цитую] «шизік».
- І що, тоді почала створюватись група "Манускрипт”? - Ні, спочатку я сам грав свої пісні. Але в певний момент зрозумів, що так далі йти не може. Я прийшов до Тараса Гагауза (це наш перший гітарист) і запропонував йому створити групу. У нас з’явився менеджер, який почав проштовхувати нас на всі концерти...
- Між іншим, як ви відноситесь до львівських свят і концертів? - Я ні до кого не відношусь, я сам по собі. Чесно кажучи, мені це паралельно. Якщо є настрій – я приймаю в них участь, якщо нема – даруйте... А взагалі, ця вся беліберда – просто [цитую] «панты галимые». Той же "Мертвий Півень”, "Плач Єремії” переслідують одну мету – гроші або відомість.
- А яке ваше ставлення до нашого міста? До речі, ви тут народились? - Звичайно ж, це моє рідне місто. Я його просто обожнюю. Я не можу знайти слів, щоб пояснити тобі свої почуття до Львова… Він мальовничий, компактний… Це моє місто!
- А місто допомагає вам творити? - Знаєш, мені все одно, де творити. Шевченко, коли сидів у засланні, також творив, і ніхто не міг його примусити зупинитись. Але, звичайно, місто допомагає. Де б я тільки не був, завжди повертався до Львова із враженням, що я повертаюсь ДОДОМУ. Мені інколи здається, що я просто звідси ніколи нікуди більше не поїду.
- Чи є такі місця у місті, які навіюють на вас емоції, під впливом котрих вам хотілось би написати музику і/або слова? - Таких місць більшість. Тільки у Львові, і ніде більше. Я ще ніколи ніде не отримував такої сильної, могутньої інформації, як тут.
- Це, часом, не натхнення? - Це потік інформації ззовні, яку ти потім намагаєшся вилити своїми словами на папері або звуками в мелодії. Якщо тобі ніхто не заважає, може вийти непоганий твір.
- А коли ви взагалі пишете свої пісні? - В основному вночі. Якщо ж, звичайно, ніхто не заважає і немає потойбічного впливу.
- Виходить, що ваші пісні – дзеркало вашої душі, я правильно вас зрозуміла? - В дзеркалі все навпаки. Якщо з цієї сторони дзеркала мир, то в дзеркалі – насильство. А я насильства не визнаю.
- І наостанку. Чи хотіли б ви написати пісню, присвячену місту Лева? - Я давно вже таку пісню написав, спалив і викинув.
- Чому? - Чому? Бо існують пісні, не варті того, щоб жити. Хоча, можеш вважати, що пісня "Скрипка” з альбому "Galaxy” – саме така пісня, вона присвячена Львову. Про звуки скрипки, які я почув у маленькому провулочку в районі вулиці Вірменської. А скрипачка там і справді померла...
Хочу додати, що це інтерв"ю майже невідредаговано ЗМІ, тому вся інформація, яка тут знаходиться - першопочаткова. Це його суб"єктивна думка ^_^
Источник: http://board.tusovka.in.ua/lofiversion/index.php/t92.html |