У пошуках стародавнього манускрипта

Був пізній ранок. Я стояв під Франком. І чекав на нього, Олександра Коржова, вокаліста львівської групи „Манускрипт”, автора слів і музики більшості пісень її репертуару.

Крім нього мусив ще прийти гітарист Віктор Демський, але не зміг. Про це я , звісно, дізнався дещо пізніше.

І ось він іде. Я впізнав його ще здалеку, хоча до цього ніколи з ним не бачився. Мужчина у синій дутій куртці і джинсах з цигаркою у руці просто іде до мене.

Він, як не дивно, теж мене впізнає. Підходить ближче. Ми вітаємося. Потім ідемо до будинку, в якому живе менеджер групи. Виходимо на балкон. Він запалює чергову цигарку. Я вмикаю диктофон.

Як це все починалось

У 1995 році Олександр Коржов з Тарасом Гагаузом, першим гітаристом групи, почавши з виконання на дві гітари бардівських пісень Коржова, з часом створили групу „Галакс”, до якої, крім них, входили саксофоніст Роман Драбина та бас-гітарист Денис Трохимчук. Цей акустичний проект у тому ж таки 1995 році став лауреатом „Срібної підкови” – першого фестивалю автентичної музики. Концепція групи була простою, як і все геніальне, - „добрий рок-н-рол”, не дуже важкий, але зі словянським корінням”. Склад групи, як тепер визнає О.Коржов, „був такий, що один одного не розуміли, тобто кожен тягнув у своє русло, кожен хотів грати іншу музику”. Все ж один рік група проіснувала. Що було далі? Якщо про це говорити, то, за словами Коржова, „вийде оповідання не на одну касету”. Оскількі я приготував для розмови тільки одну, то питання відпало само по собі. 1996 року група отримала свою теперешню назву – „Манускрипт”.

„Манускрипт” сьогодні

Це: Олександр Коржов (вокал,акустична гітара), Віктор Демський (гітара), Юрій Маріянчук (ритм секція), Анатолій Рачковський (бас), Юрік (саксофон). Учасники групи „ведуть здоровий спосіб життя: тільки палять, а пити – не пьють”.

Перший альбом

Це історія трирічної давності. Отримавши гітару як приз на фестивалі „Срібні підкова – 95”, група продала її ( до речі, власному вокалістові), а на отримані кошти записала пять творів на студії „Галвокс”: три пісні – „Старий чарівник”, „Іван Петрович”, „Абирвалг” та дві інструментальні композиції – „Зруйнований замок” і „Баркаролла”. Трохи більше ніж через півроку (затримка повязана з пошуком грошей) вона записує ще дві пісні на RDS: „Тебе нема” і „ Вийди в поле”. Після цього спонсором групи стає компанія „Shell”. Вона перерахувала на „Студію лева” кошти для запису пісень „Сон” та „Співчуваю”. Ще через деякий час біло записано останні три композиції на студії „Gold lion”: „Скрипка”, „Лодка” і „Колокола” (усі російською мовою). „ У 1997 році альбом був цілком готовий. Ми віднесли його на „Гал-рекордс”. Він вийшов 1998 року і надійшов у продаж під назвою „Галаксі”.

Окрім того

Група планує випустити другий альбом, який буде називатися „Ремонт голови”. Лежить у загашнику вже готовий альбом „Поп-@-бойма” (який включає в себе ймовірно відомувам пісню „Попс”).

Щодо самого альбому: „Чому „Поп-@-бойма”?

„Це жарт. Величезний, грандіозний жарт, який можна зрозуміти, лише прослухавши альбом”.

Олександр Коржов , за його словами , займається музикою не для збагачення чи слави, а для власного задоволення, отримуючи дохід від роботи, яка мало пов’язана з рок-н-ролом:

„ Музикою я взагалі не заробляю.Я цим займаюся задля кайфу. Мені просто подобається це робити. Пишу з дев’яти років і не уявляю свого життя без музики... В шоу-бізнес не піду, бо стиснуть горло , змусят працювати на публику , робити комерційні пісні, а це вже буде брехня. Я цього не хочу.”

...Інтерв’ю закінчилося, ми виходимо на вулицю. Ще кілька хвилин говоримо про різне. Нарешті настає час прощатися. Ми тиснемо один одному руки , я дякую за цікаву розмову. Але я щє довго потім згадуватиму його слова. Слова людини у синій дутій куртці та джинсах, з цигаркою у руці. Просто людини, що йде.

Замість P.S.

Коли в магазині „Мелодія” я прицінювався до згаданої касети, якийсь чолов’яга запитав мене, що це я тримаю у руках. З гордістю за себе і за свою обізнаність із сучасною музикою, я відповів: „Группа „Манускрипт”. Він перепитав: „ Українська?” – „Так, львівська”. Його здивуванню не було меж.