ЗАГИБЕЛЬ ЕСКАДРИ,

або

ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ

МАНУСКРИПТА

(трагікомедія в 3-х діях)

Дійові особи:

Діззі – ді-джей, басист групи Годо

Beth

Lenson

Коржов

Франкенштейн – п’яне «я» Коржова

Вітя

Фільтр

Дівчинка Таня , 15 років, піонерка

Хвойницький – «папік» «ЛТБ» і «Моста»

Хлопець Вітя з телеапаратної

Безіменний хлопчина у червоній кошульці

Синьоголовий панк

Панки

Піонерія

Жаба – пам’ятник Т.Г. Шевченку у Львові

Місце дії: телестудія «Міст»

Час дії: глуха ніч десь на початку ХХІ ст.

ДІЯ І

Ява І

Вхід до ТРК «Міст». З’являються Beth та Lenson

Beth : Кажу тобі, ніхто нас тут не хоче!

Lenson (заспокоююче) : Не кіпішуй. Не хоче – так заставим!

На задньому плані з’являються підозрілого виду панки і Діззі

1-й панк : Ну чё, потом под Жабой стрелканёмся!

2-й панк : В ы долга тут зависнете?

Діззі(сором’язливо): До ранку…

Beth (подумки) : О ні, невже це Діззі?! Ой, зомлію!

Lenson (подумки) : Якщо їх через 5 хвилин не буде – піду й попи..жу цих смердючих панків!

Панки щезають

Діззі(радо): Привіт!

Beth і Lenson (хором) : Привіт!

Beth : У тебе зараз тут ефір із Манускриптом?

Діззі(шкірячись): Здається, так…

Beth : А ми із ними разом…

Діззі : Тоді – хутчій до студії ходімо!

Ява 2

Апаратна. 15-ма хвилинами пізніше

Beth (окидаючи поглядом вбоге приміщення) : О, мамо рідна, що це за халупа?!

Lenson : В моєму туалеті більше місця!

Діззі : Що-що?

Lenson : Незграбний вилупку! Частіше шкробай вуха! (до Діззі, з усмішкою): Та не зважай. Це я… міркую вголос

Зі студії виходить синьоголовий панк

Синьоголовий панк(до Діззі): А Джанко де?

Діззі (пхаючи у кут свою гітару) : Привалить десь під рання. Я сам коньки відкину тут до 6-ї години!

Синьоголовий панк : Тоді – люби себе! І вдалого ефіру! (йде)

У дверях з’являється дівчинка Таня у вбранні, що нагадує мішок з-під бульби. За нею суне злий і небритий Коржов. Далі – Вітя з незмінною гітарою і непристойно гарно вбраний Фільтр

Вітя : О ні, вони таки приперли! (до Beth і Lenson , мило) : Привіт, ви вже прийшли?

Фільтр(оцінюючи розміри студії): Ну да, м ы все сюда не влезем, так что – по ком-то плачет коридорчик!

Beth (розвалившись у найзручнішому кріслі) : Фигня какая! В тесноте, да не в обиде!

У розмову влазить дівчинка Таня

Таня(несміливо): Давайте познакомимся! Я – Таня!

Lenson : Ой, как приятно! А Коржов – твой папа?

Таня спантеличено замовкає.

Підходить Коржов

Коржов (веселенько) : А где ж моё бургундское? Опять уснул бы в луже блевотины…

Діззі(виглядаючи зі студії): Хто хоче їсти – хай п..дує їсти. Ну, і все решта, як годиться…

Вітя : А що за шухер?

Діззі : Так треба. Бо дідька лисого ми вийдем звідси потім. Замкнуть тут, як худобу, аж до ранку. Ідіть причепуріться до ефіру.

Вітя , Фільтр і Коржов йдуть

Lenson : От почвалали пастувати рила!..

Beth (манірно) : А Вітя й без помади нічогенький…

Lenson : На стометровці б дали 20 баксів!

Beth : Бабульці й пенсії не шкода на лібідо!

ДІЯ ІІ

Ява І

Йде ефір. У коридорчику Beth і Lenson . Череда порожніх пляшок з-під пива на столі. Мотлох, пів чорного хліба, горнятка. Консерва «Кільки в томаті»

Lenson : Хто проковтнув ножа, падлюки?! (тикаючи ложкою в консерву): Хоч гризи зубами!

Beth (гойдаючись на люстрі, люто) : Тут світ валиться, а вона про кільку! От піду зараз і когось там вкушу!

Зі студії виходить Фільтр. Beth у нервах жбурляє порожню пляшку в темний куток. Звідти лунає болісне скавучання

Lenson (відриваючись від банки) : Альо, полегше! Там хропе маленька Таня!

Beth : Мені вже пофіг! Я чого ще не в ефірі?!

Фільтр : Так там же Корж лабает и гундосит!

Beth (злобно) : Коржа – на пенсию! Дорогу молодёжи!

З кута, де стирчать ратиці маленької Тані, чути несміливе протестуюче попискування, яке всі демонстративно ігнорують. Зі студії вивалюється Франкенштейн, який чимось нагадує Коржова

Франкенштейн(голосом Коржова, здіймаючи над головою кулаки): Несчастн ые! Что слышу я?! Измена!!! (тиче в Beth брудним тремтячим пальцем) : А ты ответишь мне за злые козни! Берегись же!

Фільтр(з погрозою): Забыл ты, может, как шнурками от ботинок тебя связал я, и начистил рыло твоё собачье так, что жрать потом не мог ты дня четыре?!

Франкенштейн звіріє і з усієї дурі фігарить Фільтра у плече. Фільтр похитується, але не пада

Фільтр(крізь зуби): Ах, погоди же, крокодилья морда!

Професійним медичним жестом Фільтр гамселить Франкенштейна просто по хворій печінці. Валить зелений смрадний чад, і Франкенштейн розповзається по підлозі купкою слизьких фекалій. З них, подібно феніксу із попелу, постає цілий і неушкоджений Коржов із поглядом праведника

Коржов(кидається на шию Фільтру): Ребята! Давайте же жить дружно!!!

Фільтр(із страдницьким виразом): Моё плечо! Проклят ый шизофреник!

Вс і щаслив і і задоволен і .

І з апаратно ї вискаку є Д і зз і . Його волосся, невдало пофарбоване у кол і р воронячого крила, стирчить дибки

Д і зз і(із жахом принюхуючись): Це що за дим? Ще, падли, наробіть мені пожару, на х..й!

За Діззі з апаратної виповзає переляканий Вітя. Хапаючи Коржа за бари, «манускриптівці» зникають у нетрях апаратної, наглухо забивши дошками двері

Ява 2

У коридорчику тиша. Beth дріма у кріслі. У брудному і запльованому кутку хропе маленька Таня. Тишу роздирає переможний крик

Lenson : Банза-ай!!! Я роздовбала кільку!!!

Beth виринає із глибин сну, а з глибин ТБ-апаратної – двоє представників чоловічої статі: хлопець Вітя та безіменний типчик у червоній рагульській куфайці. Lenson гордо тика їм всім у вічі чайну ложку, якою хірургічно втрутилася у черево банки з кількою

Lenson : От бачите??! Чому не чую я овацій?!

Хлопець у куфайці : О, богиня!

Хлопець Вітя : Королева кільки!..

Всі жадібно наминають під мирний храп Тані

Ява 3

Студія. Півморок. Порожні пляшки з-під «Олімпії» та спиртного. Смердить перегаром

Діззі(в ефір): Ну що ж, я продовжую спілкуватись із відомою львівською групою Манускрипт. Моє питання до хлопців: як все це починалося?

Вітя(натхненно): А починалось це, власне…

Коржов(перебиваючи Вітю): Ну, кароче, бухал я когда-то с Білозіром… клёв ый был лабух дядька Білозір!.. так вот, бухал… и он собрался нас записать…

Ді з зі : Так-так, цікаво. Ну, і?..

Коржов : Так вот… В день записи он так нах.ярился, что б ыл не в состоянии поднять свой зад и прие.ть в студию…

У сі в тихому шоці. Діззі – найбільше

Діззі(затинаючись): Н-неймовірно… і що ж було далі?

Коржов : Да ничего, на х.., не б ыло! В конце концов мы все так нах.ярились, что ничего не записали.

Д і зз і (пошепки, до Віті) : На Бога!.. Через цього пі..раса мене погонять в три шия з роботи!

Вітя(тихо): Так, так, доречно…

За кадром Коржов продовжує гучно нести охінею у відключений мікрофон

Коржов(заїкаючись): Ну, кароче, мы играем не из-за денег, а просто чтобы игр-рать… вот мы такие – нам просто нравится играть!.. Ведь деньги – это дерьмо! И они ни х.. для нас не значат!.. Так шо, покупайте наши кассеты – я вам их скину под Жабой по 2 рубля… И вообще – наша экзистенциальная действительность…

Ді з зі (дістаючи заверт кишок): Чума, чума на цього вашого Коржова!

Фільтр(глибокодумно): Пора звонить в 4-ю бригаду!..

ДІЯ ІІІ

Ява І

Знову захолусний коридорчик. Ті ж самі замизгані хлопці з апаратної. Горнятка з осадом від кави, вже порожня консервана банка

Beth (сито муркочучи) : Ну вот, поели, можно и поспать!

Таня(з кутка): Ну вот, поспали – можно и пожрать!..

Усі(хором): Хріна тобі собачого у зуби!!!

Таня у розпачі кидається облизувати порожню банку. Усе затихає. Раптово з-за кутка з’являється ПУЗО. Слідом за ним шествує його власник – Хвойницький, «папік» «ЛТБ» і «Моста». Він злий, вусатий і товстозадий

Хвойницький (бризкаючи слиною, що падає на його краватку за 100 баксів) : Якого хр.на тут твориться?! Содом! Гоморра! Бєспрєдєл, карочє!

Хлопець Вітяз апаратної(запопадливо): Ви не хвилюйтесь, шеф, я всё устрою! Це ж тільки діти…

Хвойницький(скажено): Що, всі твої?!

Западає гробова тиша. Beth і Lenson стоять з очима в каві. Решта просто мертві. Хвойницький люто зиркає на всіх і поволі суне до апаратної, ламаючи усі перепони. Скоро звідти долинають мати і звуки глухих ударів. З апаратної вилітають двері. Усі в паніці розбігаються. Коржов ховається під диван. Студія «Міст» нагадує пекло. Чути тріск, верески, матюки та сопливе ридання

ЕПІЛОГ

Ранок. Фойє студії «Міст». Диван. У повітрі колишеться свіжий запах чогось гидкого. На дивані раком лежить Корж у драбадані. Обидва (диван і Корж) скрізь вкриті жовтими плямами. Коржов продирає запухлі вічі.

Коржов(зі страшного бодуїна): Где я?.. (смутно пригадуючи події минулої ночі): О, горе мне! Меня похоронили!

Спустошений, ледве зводиться на ноги

Коржов(хапаючись за голову): Надо похмелиться!.. (пауза. Гірко): А нечем!..

Шкандибає до виходу. По дорозі чує крики ззовні. Виходить за поріг студії. Його очі сліпить промінь вранішнього сонця, і раптом перед ним постає дивовижна картина: велетенський натовп піджабної піонерії з квітами і транспарантами в руках. Вони скандують його ім’я. Почесна делегація вручає Коржову пляшку «Львівського». Коржов приймає її на груди і розчулено рида.