З днем народження, Калич,

або

Проделки «Белого Аиста»

Гавур голосно матюкався. День народження Калича було заплановано на 8-му годину, а клятого тролейбуса все не було. На зупинці стало з біса холодно; пенсіонерки переминалися з ноги на ногу, місячи болото залатаними валянками, а «малолітки» із жахаючим макіяжем намагалися зігрітися смердючою цигаркою «Пріма», передаючи її по колу. Вони кидали жадібні погляди на Гавура, оманливо покручуючи дистрофічними задками. Гавур не зважав. Він думав лише про те, якої п..ди йому вкачають за запізнення.

Кількома годинами раніше у «Ляльці»…

Напівпустим залом сновигали поодинокі заклопотані музиканти. На імпровізованій сцені Вітя недбало пощипував струни гітари. Толік даремно намагався видобути бодай найменшого звука зі свого баса.

– Підключи його, дурню! – просичав Вітя люто. Його очі налилися кров’ю. Тремтячими руками він вийняв з кишені і перехилив 3-тю на сьогодні пляшку валідолу.

За пустим столиком ліниво розвалився вже добряче захмелілий Юра. Він покурював драп, і його думки витали далеко від дня народження львівського поета і від «Ляльки», де йому сьогодні зовсім не хотілось грати. Несподівано в іншому кінці зали майнули до болю знайомі худі криві ноги, обтягнуті дешевим еластиком. Половина хмелю миттєво випарувалась з бідолашної голови ударника. Він зрозумів, що зараз йому прийдеться несолодко. Підозріло примружуючись, вона вишукувала когось. Коли в поле її зору потрапив Юра, телячі очиці засвітились недобрим вогнем. Із роззявленого криваво-червоного писка вирвався переможний визг:

– ЮРА!!! ГДЗЄ ТІБЯ НОСІІІТ???

Від вереску по залі прокотилася луна. Ударник із відразою скривився.

– А не пошла б ы ты… – почав в і н, Але тут згадав про важку качалку для т і ста, якою регулярно частувала його «люба» дружина, і обережно зак і нчив: – домой. У нас тут… концерт. Я позвоню… утром.

Злоба миттєво перекривила її обличчя. У свою чергу вона згадала про 4-ту бригаду, якою частенько погрожував їй Юра. Довелося забиратися геть.

Під дверима 2Ляльки» потрохи почав рости натовп. Охоронець з несміливим захопленням поглядав на двох кобіт, які вирізнялись з-поміж зашмарканої піонерії та рок-дилетантів впевненістю, елегантністю, а ще тим, що поблажливо кивали на численні привітання найвідоміших представників львівської богеми. Їх ледь змерзлі на січневому морозі носики витикалися з розкішного хутра. Натовп заздрісно витріщався на цю красу.

Двері розчахнулися, і за настійним проханням групи Манускрипт красунь запросили до зали, на заздрість піонерії, яка вже не вперше за цей вечір відчула себе обпльованою.

Не встигли вони скинути свої хутра і вразити всіх присутніх своїм стильним вечірнім вбранням, як до «ляльки» ввалився захеканий Гавур, витираючи рукавом сопливого шнобеля. Він був неймовірно щасливий, що п..ди йому так і не вкачали. Принаймні сьогодні.

Дико витріщаючи очі він впізнав у одній із красунь таємничу Beth , а у другій, як йому здалося, ще більш таємничу її названу сестру. І тут до зали ввалився аж ніяк не таємничий 3-й член цієї уявної родини, Саня Спайдер.

– Что это за мех, Лена? – спитав в і н у друго ї красун і , невдоволено покрутивши носом. – Опять Карден? Эх, снобы, снобы…

Із Спайдером як завжди була подруга його життя Люда, над головою якої виблискував янгольський німб.

Потроху розпочалося шоу. За право посадовити красунь за свій столик змагалася уся чоловіча половина залу, але ця особлива честь впала вже відомим бухим і обкуреним «манускриптівцям». На столі з’явилася довгоочікувана пляшка, як виявилося, «Белого Аиста»*.

Першими на сцену, як звично, вийшла група Манускрипт. ПУБЛІКА РИДАЛА!!! Металічний звук голову Коржова проникав у всі куточки «Ляльки». В перервах між піснями, серед яких були такі хіти як «Кохана» та «Осінні (Критичні) дні», Толік демонстрував свою обізнаність у нецензурній лексиці. Виступ увінчався піснею на слова Beth про чорного ангела та вічний рок-н-рол, яка завершилась надривним стогоном зраненого страуса у виконанні Віктора Демського. Вистарчило всього кількох «Є-Є!!!», щоб іменинника перекосило. Хоч закохані пари радо танцювали під цей шедевр, а ударник Юра доповнював його своїм ніби між іншим постукуванням по установці, Віті злочинно відключили мікрофон. Це викликало у всіх шквал обурення, проте Калич був невблаганний.

…А над столиком красунь кружляв « Белый А ист». «Аби тільки він нам нічого не приніс», – подумала Beth , закриваючи сонні очі рукою. Вона не

хотіла бачити, як захмеліла Лєна відбивалась від не менш захмелілого ударника, який намагався випробувати на ній гостроту своїх зубів, і тому кусав її за все, що бачив. Бідолашна пручалася, обсмикуючи свою коротку до непристойності спідницю. Але Юра продовжував кусатись. Тут біля них з’явилася постать Толіка, який невідомо де шлявся останні 15 хвилин. За старою доброю традицією було вирішено провести решту вечора в оселі ударника, яку Beth жартома називала «обителлю розпусти».

Підібравши свої хутра, вони попрямували до виходу із ½ Манускрипту, посилаючи решті повітряні цілунки. Публіці залишилася тільки солодкава лірика Санрайза** та сирий голос Олега з Годо***.

––––––––––––––––––––––––––––––

* «Белый Аист» - дешевий коньяк

**Санрайз – маловідомі хлопці, що грають у традиціях класичного львівського року. І хай собі грають