Гавур голосно матюкався. День народження Калича було заплановано на
8-му годину, а клятого тролейбуса все не було. На зупинці стало з біса
холодно; пенсіонерки переминалися з ноги на ногу, місячи болото
залатаними валянками, а «малолітки» із жахаючим макіяжем намагалися
зігрітися смердючою цигаркою «Пріма», передаючи її по колу. Вони кидали
жадібні погляди на Гавура, оманливо покручуючи дистрофічними задками.
Гавур не зважав. Він думав лише про те, якої п..ди йому вкачають за
запізнення.
«Гуп-гуп-гуп!!!» – наче від землетрусу здригнувся весь 8-й поверх.
Минуло вже кілька років відтоді, як генеральний Штаб пристав Віті
шифрований наказ позбавити дзвінок на дверях деяких життєво важливих
органів. Безкінечно відданий Штабові Вітя з болем у серці наважився на
цей садистський акт: для цього він поцупив мамині щипчики для брів. При
кастрації сама мама не була присутня, так як до Штабу не належала.
Проте ці заходи здалися Штабові недостатніми. На наступний тиждень Віті
тихцем вирубили світло. Так дзвінок замовк навіки. Тепер усі агентам
доводилося простукувати азбукою Морзе стіни Вітіної квартири. Для цього
звичайно застосовували ноги, адже порцеляноподібні барабанні перетинки
Вітних вух сприймали тільки райське звучання групи Манускрипт.
